 Тривожність та страхи дитини є досить частим явищем, яке турбує батьків і стає причиною звернення до психолога. Тривога є негативним емоційним переживанням, що характеризується очікуванням невизначеної небезпеки, дифузними, недиференційованими побоюваннями. Страх – негативна емоційна реакція на конкретне (реальне чи уявне) джерело небезпеки. Обидва емоційні переживання певною мірою є корисні – допомагають людині бути розважливою, обережною, однак якщо вони захоплюють емоційну сферу надмірно, можуть стати паралізаторами життя, перешкоджаючи активності, пізнанню нового, самоутвердженню, ефективній взаємодії з оточуючим світом.
У дитини, яка часто переживає страх та тривогу, найімовірніше, тривожність є особистісною рисою. Вона проявляється у стабільному стані очікування та готовності до виникнення небезпеки, суб’єктивному переживанні необхідності її долати іноді навіть у тих випадках, коли події об’єктивно не є загрозливими.
Систематичне переживання емоцій страху, тривоги та розвиток особистісної тривожності можуть привести до стійких психоемоційних розладів, виникнення комплексів, поведінкових розладів, комунікативних проблем, загальної дезадаптації та порушень особистісного розвитку.
Особливо важко бути носієм особистісної тривожності в дитячому віці через недостатню розвиненість компенсаторних механізмів психіки, невміння розвантажуватись, знаходити ефективні способи подолання внутрішнього дискомфорту. В результаті особистісна тривожність, яка досягає високої міри вияву, може стати внутрішньою перешкодою для засвоєння дитиною нового досвіду, включення у нові види діяльності, спілкування з однолітками та дорослими, розвитку її автономії, життєвої активності, самореалізації.
Сьогодні збільшилася кількість тривожних дітей, що відрізняються підвищеним занепокоєнням, непевністю, емоційною нестійкістю. Тривога дезорганізовує не тільки навчальну діяльність, вона починає руйнувати особистісні структури.
Своєчасне, системне та якісне надання психологічної допомоги тривожній дитині забезпечить відновлення її психологічного благополуччя, можливість повноцінного життя. Це вимагає з'ясування природи тривожності, чинників її виникнення, адекватного діагностування, ефективної корекції та профілактики.
Шкільна тривожність – це побоювання «бути не тим», страх зробити помилку, отримати погану оцінку, конфліктувати з однолітками. Це повна неспроможність відповісти біля дошки добре вивчений урок, провали на контрольних за доброго виконання аналогічних завдань у домашній роботі. У ситуації обстеження, особливо у завданнях, які не нагадують шкільні, дитина успішна, адекватна. Окремі показники тривоги проявляються слабко; за будь-якого наближення до шкільної тематики вони різко зростають. Шкільна тривожність позбавляє дитину психологічного комфорту та є основною причиною хронічної неуспішності.
Постійні побоювання помилитися відвертають увагу дитини від змісту завдань і призводять до того, що вона фіксується на дрібницях. Побоювання зробити помилку змушує дитину багаторазово перевіряти свою роботу, що спричиняє додаткове марнування часу та сил, але з багатьох випадках не допомагає знайти та виправити помилку. Неуспіх породжує тривогу, яка дезорганізує діяльність дитини, сприяє закріпленню невдач, відтак неуспішність дитини стає «хронічною». Чим відповідальнішу роботу виконує дитина, тим більше вона тривожиться.
Синдром шкільної тривожності характеризується високим ступенем соціалізованості і конформності дитини. Такі діти слухняні, намагаються не привертати до себе уваги оточуючих, зразково поводяться, намагаються точно виконувати вимоги дорослих, не порушують дисципліну. Вони шукають заохочення, схвалення дорослих у всіх справах. Однак їх зразковість, дисциплінованість мають захисний характер: дитина робить усе, щоб запобігти невдачі.
Тривожність у дітей молодшого шкільного віку може бути детермінована рядом причин, факторів, умов, серед яких недостатня готовність дитини до школи, підвищені очікування батьків, сімейні конфлікти або неправильний стиль виховання, затримка психічного розвитку. Незалежно від вихідної причини розвиток за типом шкільної тривожності протікає приблизно однаково. В усіх випадках спостерігаються низькі досягнення у навчанні, деструктивна тривожність, невпевненість у собі та низька оцінка дитини оточуючими. Тривалий стан тривоги спричинює неврози.
Рекомендації батькам тривожних дітей
- Приймайте дитину такою, якою вона є, одночасно даючи їй можливість змінитися. Зрозумійте та прийміть тривогу дитини, вона має на неї право.
- Не порівнюйте дитину з іншими дітьми і не акцентуйте увагу на невдачах. Навпаки, намагайтесь помічати найменші успіхи дитини і хвалити за них. Ваше основне завдання – вірити в дитину так сильно і переконливо, щоб вона повірила вам.
- Не знецінюйте, не насміхайтесь та не заперечуйте існування причин для тривоги. Допомогти дитині в подоланні тривоги – означає створити умови, в яких їй буде не так страшно. Дитина тонко відчуває стан батьків та якість їхніх стосунків. Створіть у сім'ї атмосферу стабільності, спокою, доброзичливості.
- Якщо дитина боїться засинати в темноті, нехай засинає при світлі. Якщо боїться запитати дорогу у перехожих, запитайте разом з нею. Таким чином ви покажете їй, як можна вирішувати тривожні для неї ситуації.
- Робіть разом з дитиною, але не замість неї.
- Можна розповісти про свою тривогу, але краще у минулому часі. Ви продемонструєте, що тривогу може відчувати кожен, але і справитись з нею не є складно. Ось у вас вона теж була і минула.
- Готуйте дитину до змін, розповідайте, що її очікує. При цьому зосередьте увагу на позитивних сторонах майбутніх змін. Не підганяйте дитину, дайте їй час звикнути до нового, познайомитись, призвичаїтись до нової ситуації. Дитина заспокоїться зразу після того, як переконається, що їй нічого не загрожує.
- Попередньо програйте з дитиною ситуацію, яка викликає в неї страх. Детально проаналізуйте її, виокремить найважчі моменти, добре продумайте і програйте поведінку дитини.
- Поясніть дитині, що собою являє те, чого вона боїться, як цей об'єкт побудований.
- Відповідальність не є джерелом тривоги, вона є знанням меж своїх можливостей.
- Якщо не вдається розговорити дитину, але ви здогадуєтесь, що її щось пригнічує, пограйтесь з нею. Запитайте, чого бояться солдатики чи ляльки? А як їм допомогти подолати страх?
- Уникайте надмірної вимогливості. Строгість до замкнутих сором'язливих, тривожних дітей дає абсолютно протилежний результат. Адже такі діти і без вашої допомога вимогливі до себе. Дитина має відчувати, що її цінують незалежно від поведінки та успіхів.
- Ставте перед дитиною посильні для її віку і можливостей завдання.
- Уникайте надмірної опіки, але і не залишайте дитину наодинці і труднощами. Спробуйте знайти ту міру свободи, яка, з одного боку, дасть дитині відчуття комфорту, а з другого – можливість самостійно приймати рішення та розвивати свої таланти.
- Будьте оптимістичні. Слідкуйте за виразом свого обличчя. Частіше посміхайтесь. Переконуйте дитину, що все буде добре.
- Намагайтесь у будь-якій ситуації знайти плюси за принципом «все, що робиться – все на добро». Наприклад, помилки в контрольній – це безцінний досвід, ти зрозумів, що саме тобі треба повторити, і більше їх не зробиш.
- Насичуйте життя дитини позитивними емоціями: смійтесь, грайтесь разом з нею, частіше обнімайте дитину, дайте відчуті м безпеки. Мамина ласка і підтримка для дитини переконливіші, ніж слова «тут немає нічого страшного», «будь сміливіший».
- Тривожні діти надзвичайно чутливі до плодів своєї діяльності. Одночасно їм дуже важко самостійно оцінити свою працю, вони не можуть самостійно вирішити, чи правильно вони зробили і очікують оцінки дорослого. Негативні оцінки значимих дорогих їй осіб, мають сильну травмуючу дію на раниму психіку таких дітей.
- Частіше хваліть дитину, але так, щоб вона знала, за що.
- Звертайтесь до дитини на ім’я.
- Уважно і активно слухайте дитину. Продемонструйте дитині, що всі події її життя, всі її переживання важливі і цінні для вас.
- Будьте послідовні у вихованні дитини. Не забороняйте сьогодні те, що дозволяли вчора.
- Намагайтесь робити якнайменше зауважень. Спробуйте перетворити зауваження на пропозицію допомогти.
- Займайте дитину цікавою для неї діяльністю протягом усього часу навіть під час вихідних. Якщо дитина не має що робити, вона може повернутися до своїх страхів.
- Не розповідайте дитині страшні історії не тільки на ніч, а і у день. Не читайте газетну кримінальну хроніку. Не дивіться фільми жахів.
- Якщо дитина напружена, запропонуйте їй вправу на релаксацію: глибоко вдихнути, посміхнутись, уявити щось приємне.
- Будьте терпеливі, так як досягнути миттєвих результатів дуже важко. Якщо нічого не допомагає, необхідно спілкуватися з дитиною так, ніби вона молодша на кілька років.
|
